Судебная медицина в Киеве



Форум судебных медиков России > Судебная медицина и судебно-медицинская экспертиза > Все остальное о судебной медицине > история судебной медицины
maljavka
Кафедра судової медицини Національного медичного університету є однією з найстарших в Україні.
Свій початок вона бере з Київського університету, який був організований у 1834 р. Після ліквідації Віленської медико-хірургічної академії у 1841 р. при київському університеті Святого Володимира був створений медичний факультет, до складу якого входила кафедра «государственного врачебноведения».
Першим професором, призначеним на цю кафедру в 1842 р. був вихованець Харківського університету Іван Федорович Леонов.
У перебігу викладацької діяльності в Університеті І. Ф. Леонов читав гігієну і дієтетику, медичну допомогу, медичне державне управління, епізоотичні хвороби, загальну ветеринарію, з 1847 по 1853 р. читав студентам юридичного факультету курс судової медицини. Із студентами медичного факультету проводив судово-медичні розтини на базі Київського військового шпиталю.
Положення кафедри в перші роки було вкрай незадовільним, у зв'язку з чим проф. І. Ф. Леонов порушив клопотання про необхідність поліпшення умов викладання і надання кафедрі окремого приміщення. У 1849 р. у вигляді експерименту на два роки, на базі Київського військового шпиталю, було відкрите судово-медичне відділення, куди поміщалися для обстеження цивільні і військові. У 1851 р. це відділення було закріплене за кафедрою судової медицини.
У 1852 р. був побудований анатомічний театр (нині вул. Богдана Хмельницького, 37), при якому було виділено приміщення для кафедри судової медицини. У 1853 р. проф. І. Ф. Леонов у зв’язку зі хворобою пішов у відставку, а 13.І.1854 р. на 45 році життя (народився в 1809 р.) помер.
Професору Леонову І.Ф. належить 6 наукових робіт, які відносяться до судової медицини та епідеміології.
Після І. Ф. Леонова кафедру „государственного врачебноведения” очолив Фридрих Фридрихович Меринг (Фото 1), який впродовж 4 років (з 1853 по 1857 р.) займався проблемою гігієни і паралельно читав курс історії медицини. З 1857 р. Ф.Ф. Меринг впродовж 22 років займав кафедру шпитальної терапевтичної клініки.
Штучне об'єднання різних областей медичної науки в рамках однієї кафедри, безумовно, негативно відображалося на педагогічній і науково-дослідній роботі. Ця «збірна» кафедра була лише перехідним етапом, який приніс і користь. Для того періоду була характерна різностороння діяльність науковців медицини.
За часів проф. Ф.Ф. Меринга кафедра „государственного врачебноведения” починає диференціюватися. У рамці цієї кафедри курс судової медицини вів вибраний ад'юнктом по кафедрі „государственного врачебноведения” з 1857 р. Федір Федорович Ергардт (Фото 2), який в 1859 р. був затверджений екстраординарним, а з 1860 р. ординарним професором кафедри „государственного врачебноведения”. У 1853-1854 рр. Ф. Ф. Ергардт працював помічником прозектора кафедри анатомії, якою керував в цей період А. П. Вальтер. З 1854 по 1857 - був прозектором при тій же кафедрі.
Власне кажучи, судова медицина на медичному факультеті Київського університету почала розвиватися самостійно з приходом на кафедру Ф. Ф. Ергардта, якого проф. М. О. Оболонський характеризував як людину жвавого розуму, що незвичайно енергійного, настирливо проводив свої ідеї, уміючого захоплювати своїми експертизами аудиторію. Завдяки впливу в університеті, і військовому відомствах проф. Ф. Ф. Ергардт багато зробив для організації кафедри судової медицини. Проте нестача засобів була причиною того, що положення учбово-допоміжних установ кафедри було досить плачевним.
Окрім цього в анатомічному театрі було приміщення для судово-медичних розтинів трупів. Ця кімната була темною, освітлювалася тільки двома невеликими вікнами, стільці розташовувались амфітеатром, а трупи розтинали на трьох оббитих цинком столах.
У госпіталі не було виділено спеціального приміщення для дослідження хворих, майже не було апаратів і інструментарію для клінічного дослідження хворих і т.д.
Професор Ф.Ф.Ергардт з 1865 по 1868 р., з 1875 по 1883 р., з 1887 по 1890 р. був деканом медичного факультету. Одночасно з 1862 р. і до виходу у відставку (1888 р.) проф. Ф.Ф.Ергардт очолював судово-медичне відділення шпиталю, яке було закріплено за кафедрою як учбово-допоміжне відділення. Викладання судової медицини проводилось переважно у казуїстичному напрямку. На лекціях розглядали судові процеси, в яких використовували дані судово-медичної експертизи. Розтини трупів проводили тільки тоді, коли був казуїстичний випадок. У клінічному відділенні шпиталю обирали цікаві випадки з точки зору судово-медичної експертизи.
Проф. Ф.Ф.Ергардт користувався репутацією досвідченого експерта і ерудованого ученого. Він постійно запрошувався Київськими судами, як експерт в складних судових справах, що вимагають глибоких медичних знань. Так, інспектор Одеської лікарської управи доктор Маровський звертався до нього за консультацією з приводу смерті капітана Гиждеу у 1884 р. В цьому ж році його було запрошено в С-Петербург як експерта у справі про вбивство Сари Бенкер.
Проф. Ф.Ф. Ергардтом надруковано 26 наукових робіт і 26 практичних досліджень, присвячених в основному розбору судово-медичних експертиз.
Практичний напрям робіт проф. Ф.Ф. Ергардта є однією з характерних її сторін. Ф.Ф.Ергардт вважав, що участь судових медиків в медичному друці є важливою умовою для усунення всіх недоліків в роботі, городових лікарів повітів, а окрім цього сприятиме підвищенню наукового рівня експертизи. Тому Київська лікарська громадськість широко використала медичний друк для освітлення судово-медичних питань, розвернула критику по ряду складних лікарських експертиз і ін. питань.
У 1888 р. проф. Ф.Ф.Ергардт вийшов у відставку зі званням заслуженого ординарного професора, але із збереженням посади декана медичного факультету Університету, яку залишив в 1890 р. Після тривалої і важкої хвороби Ф.Ф.Ергардт помер 21 грудня 1895 р. (народився в 1828г.).
У 1889 році екстраординарним професором по кафедрі судової медицини було затверджено, а потім і її завідувачем вихованця Харківського університету Миколу Олександровича Оболонського (Фото 3).
Зважаючи на стан приміщення кафедри та устаткування, професор Оболонський М.О. у 1890 р. порушив клопотання перед університетом про побудову окремої будівлі для судово-медичного інституту. Комісія університету визначила за необхідне побудувати окрему будівлю та навіть вказала місце цієї новобудови. Лекційний курс проф. Оболонський супроводжував демонстрацією відповідних судово-медичних об’єктів, що дало поштовх для організації з 1889 р. судово-медичного музею.
Створений проф. М.О. Оболонським музей поступово розрісся і придбав заслужену популярність як кількістю експонатів, так і їх високою науковою цінністю. Цікаво, що в створенні музею брали участь багато вихованців Київського університету. Слід зазначити, що на адресу проф. Н.А. Оболонського була направлена колекція куль з російсько-турецької війни (1877-78рр.) з докладним описом характеру заподіяних пошкоджень у поранених, яких оперував хірург Н.І. Якимович. На жаль, цієї колекції кафедра в даний час не має в своєму розпорядженні. У архівних матеріалах збереглося лише адресоване проф. Н.А. Оболонському лист, в якому Якимович писав: "... Мне, конечно, было бы приятно, если бы мое скромное приношение послужило началом для бо¬лее ценных и более интересных вкладов со стороны других жертво¬вателей; таким образом, при создаваемом Вами музее, который в настоящем виде, по богатству и разнообразию предметов, представляет, чуть ли не единственный музей судебной медицины не только у нас и России, но и во всей Европе, создалась бы коллекция деформированных пуль, интересное и поучительное как в историче¬ском отношении, так и в чисто научном, судебно-медицинском " (1893 р., I листопада).
І дійсно, створений при проф. М.О. Оболонському музей одержав загальне визнання.
Професор М.О.Оболонський отримав теоретичну освіту за кордоном.
У 1887 р. його було відряджено на 1,5 роки у Тюбінге до проф. – патанатома Е. Цигляра. Він стажувався у проф. Г.Хмари у Празі, а з судової медицини – у проф. Машна (Прага) та проф. Гофмана (Відень), з психіатрії та невропатології – у проф. Рина (Прага) та проф. Шарко (Париж), з токсикології – у проф. Таннейнера (Мюнхен), з антропології – у проф. Йоганес Ранне (Мюнхен).
З 1896 р. кафедра судової медицини щорічно на устаткування і придбання учбово-допоміжних матеріалів почала одержувати по 500 рублів в рік, тоді як з 1863 р. по Уставу на потреби кафедри виділялося по 100 рублів.
До 1899 р. кафедра судової медицини широко проводила дослідження випробовуваних в судово-медичному відділенні госпіталю (в основному військовослужбовців, оскільки, починаючи з 1894 р. згідно наказу Командувача військами в госпіталь допускалося щорічно тільки по 10 чоловік цивільних випробовуваних, що представляли науковий інтерес). Проте, в 1899 р. послідувала заборона користуватися хворими-військовослужбовцями, що знаходяться в судово-медичному відділенні. Заборонялося проводити зі студентами обхід в судово-медичному і психіатричному відділенні, де знаходилися військовослужбовці, а також заборонялося демонструвати студентам хворих - офіцерів.
Це завдало значної шкоди для викладання судової психопатології, клінічний судово-медичний матеріал різко скоротився.
За часів професора Оболонського викладання судової медицини проводили на 4 та 5 курсах. Причому, на 4 курсі прочитувався теоретичний курс судової медицини з демонстрацією при цьому з кожного виникаючого питання препаратів з судово-медичного музею з повідомленням коротких судово-медичних даних, що відносяться до препарату, а потім після кожного прочитаного розділу розбиралося декілька судово-медичних експертиз. На 5 курсі при читанні клінічного курсу судової психопатології і вчення про удавані хвороби в першому півріччі на 2 кураторів (студентів) виділяйся випробовуваний, якого студенти зобов'язані ретельно дослідити і скласти повний акт з мотивованим висновком.
Практичні заняття були зосереджені на 5 курсі після отримання студентами загальномедичної підготовки і після ознайомлення з основами судової медицини на 4 курсі. Студенти 4 курси проводили самостійне дослідження трупів, судово-хімічні і хіміко-мікроскопічні дослідження. Від студентів 5 курсу потрібне представлення акту судово-медичного дослідження трупа і акту огляду випробовуваного.
Проф. М.О. Оболонський писав: "… для всякого в настоящее время понятно, что офтальмолог не может подать должным образом акушерской помощи, а акушер – произвести глазную операцию, но почему-то до сих пор держатся того мнения, что всякий врач может выступать судебным медиком-экспертом, хотя судебная медицина есть такая же специальность как акушерство и офтальмология...".
Проф. М.О. Оболонський був автором 33 наукових робіт. Його "Пособник при судебно-медицинском исследовании трупа и исследовании вещественных доказательств" служив прекрасним посібником для декількох поколінь лікарів. Украй цікава дисертація М.О. Оболонського "О волосах в судебно-медицинском отношении" і його робота " О профессиональных измене¬ниях рук ".
14 березня 1913 р. М.О . Оболонський помер від двосторонньої грипозної пневмонії (рід. у 1856 р.).
Одним із талановитих вихованців кафедри судової медицини Київського університету, який працював при професорі Ф.Ф. Ергардті та професорі М.О.Оболонському, був Ігнатовський О.С. У 1889 р. його було призначено в.о. прозектора при кафедрі судової медицини. У 1892 р. після подання роботи „К вопросу о переломах черепа” він отримав звання доктора медицини та був затверджений прозектором при кафедрі судової медицини і з 1893 р. його було допущено до читання лекцій. Після повернення із наукового відрядження у 1895 р. було призначено екстраординарним, а з 1896 р. – ординарним професором Юр’ївського університету по кафедрі ”государственного врачебноведения”. Дисертація Ігнатовського „К вопросу о переломах черепа”, а також праці „О причинах кровоизлияний в слизистой оболочке желудка при смерти от замерзания”, „Значение кровоизлияний в желудке при судебно-медицинской диагностике” набули значної відомості. У 1911 р. він видав оригінальний підручник з судової медицини.
Після смерті професора М.О.Оболонського у 1913 р. кафедра судової медицини 1,5 роки була вакантною, а викладання дисципліни було доручено співробітникам кафедри – приват-доценту М.Ф. Колосникову та прозектору М.М.Туфанову. Що ж стосується завідування, то воно було покладено на ординарного професора по кафедрі топографічної анатомії В.Д. Добромислова, а нагляд за проведення занять із студентами 5 курсу був доручений професору патанатомії Константиновичу.
У 1914 р. кафедру очолив Василь Андрійович Таранухін який займався питаннями патогенезу, імунології, лікування та профілактики інфекційних захворювань.
Ще в часи свого студентства, коли він був студентом 5 курсу Київського університету, В.А.Таранухін був відряджений у складі експедиції доктора Заболотного в південну Монголію та Китай для вивчення чумних захворювань. Після закінчення університету він приймав участь у наукових експедиціях та досліджував такі епідемічні хвороби як чума та холера. У 1904 р. на базі лабораторії експериментальної медицини у Петербурзі він виконав та захистив докторську дисертацію на тему: ”К вопросу о специфических осадках противочумных сывороток”.
У 1904 р. В.А.Таранухін виїзджав до Ірану, у 1907-08 р. до Поволжжя, в Київську губернію та інші міста Росії. У 1912 р. у складі експедиції він знаходився в Астраханських степах, де вивчав роль гризунів в розповсюдженні чуми. У 1910-1911 р.р. він працював у професора судової медицини Івановського та опублікував працю „О легочной плавательной пробе на живорожденность”, а 1910 р. – „О фрагментации миокарда”.
Період завідування кафедрою судової медицини професором Таранухіним співпав із першою світовою війною та Жовтневим переворотом. Наукова робота в цей час на кафедрі не проводилась. Судова медицина викладалась разом із психопатологією та токсикологією на 4 та 5 курсах. Клінічні лекції з судової психопатології читались на базі Київського військового шпиталю, а судово-медичні дослідження трупів та речових доказів проходили на базі анатомічного театру.
У 1920 р. проф. В.А.Таранухін помер від сипного тифу.



На початку 1920-21 навчального року від злиття медичного факультету Київського Університету і жіночих медичних курсів був організований "Київський інститут охорони здоров'я". У 1921 р. до нього був приєднаний Київський одонтологічний інститут, після чого він був перейменований в Медичну Академію і в 1922г. він остаточно названий Київським медичним інститутом, де в перші роки було 3 факультети: I) медичний, 2) одонтологічний, 3) робітничо-селянський.
З 1920 р. кафедру судової медицини очолив проф. Юрій Олексійович Шепель - вихованець Київського університету, що закінчив медичний факультет в 1902 р., Ю.А. Шепель з 1914 р. при проф. В.А. Таранухині був прозектором при кафедрі судової медицини, а з 1915 р. приват-доцентом цієї ж кафедри.
У 1920-21 навчальному році кафедра судової медицини була переведена в анатомічний корпус при лікарні № 14 ім. Жовтневої революції (вул. Мечникова 5), займаючи весь перший поверх. Одночасно сюди ж був переведений і міський судово-медичний морг. Остання обставина дала можливість використовувати для викладацьких і наукових цілей матеріал, що поступає в морг з всього міста.
Успішному викладанню сприяв зібраний на той час і музей кафедри, що частково зберігся, налічуючий багато цінних, часом унікальних, препаратів.
При кафедрі була бібліотека, яка, починаючи з 1914 року, не поповнювалася, музей не збільшувався.
Неодноразово в звітах кафедри згадувалося, що лекції студентами відвідувалися погано, ставлення до предмету було формальним, студенти не цікавилися судовою медициною.
Потрібно думати, що остання обставина пояснювалася тим, що проф. Шепелю Ю.А. не вдалося захопити студентів викладанням судової медицини. Як не дивно, але проф. Ю.А. Шепель на своїх звітах неодноразово писав, що "…судебная медицина в дальнейшей практической деятельности врача не нуж¬на…"
З 1935 р. проф. Шепель Ю.А. перейшов на практичну судово-медичну роботу в Київську міську судово-медичну експертизу. Помер Ю.А. Шепель в 1939 р. (народився в 1867г.).
З вересня 1935 р. по грудень 1935 р. завідування кафедрою було тимчасово покладене на В.І. Воскобойникова, який за цей період закінчив і захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук. В.І. Воськобойников проявив себе хорошим організатором і прекрасним викладачем, що висловлював свій предмет захоплююче, у зв'язку з чим, після завершення курсу залишилося 4-5 випускників, що бажали працювати по судовій медицині.
При В.І. Воскобойникову штат кафедри значно збільшився. Асистентами кафедри працювали Е.Г. Бівол, Ф.И. Шкаровський, К.А. Шепельовський, В.Л. Бялик, А.Г. Шевченко, Е.И. Вебриган, Піковськая, К.Е. Завадинськая.
У 1935 р. співробітниками виконано 2 наукові роботи: 1)В.І. Воськобойникова - "Транскопія, як метод дослідження судово-медичних речових доказів" і 2) Асс. Бівол Е.Г. – "Випадок затриманої смерті після повішення". У 1936 р. його було переведено на посаду завідувача кафедрою судової медицини Дніпропетровського медичного інституту.
З 1936 по 1970 рік кафедрою судової медицини завідував професор Юрій Сергійович Сапожников (Фото 4).
Його становлення як судового медика почалося ще в дитячі роки, коли він зачитувався літературою з судової медицини, яка була у бібліотеці його батька, який працював судовим лікарем у Саратові. У 1918 р., коли Ю.С. Сапожников був студентом 1 курсу медичного університету, він розпочав свою трудову діяльність на кафедрі судової медицини як прозектор. Після закінчення у 1924 р. університету Ю.С. Сапожников працював на кафедрі асистентом під керівництвом заслуженого діяча науки професора М.І.Райського. Організаторські здібності Ю.С. Сапожникова проявилися з перших днів самостійної роботи, у зв’язку з чим його було призначено на посаду спочатку Саратовського окружного, потім – заступником Нижньо-Волжського крайового судово-медичного експерта, а з 1930 р. – обласним судово-медичним експером Івановської промислової області. У 1934 р. його було обрано завідувачем кафедрою судової медицини Івановського медичного інституту. Через рік його затвердили у званні професора, а з 1936 р. – обрано завідувачем кафедрою судової медицини Київського медичного інституту. Впродовж декількох років (1937-1940, 1947-1949 ) він був деканом лікувального факультету КМІ.
В цей час на кафедрі судової медицини був 1 кабінет професора, 2 допоміжні кімнати з секційною залою. З 1937 р. приміщення кафедри було розширено за рахунок площі, яка була під аудиторією.
В цей час асистентами кафедри працювали В.Л.Бялик, Ф.Й. Шкаравський, Г.І. Ведриган, А.Г.Шевченко, К.Є.Завадинська, О.І.Піковська.
Колектив кафедри крім педагогічної роботи проводив поповнення та реставрацію музею, почав займатися науково-дослідною роботою. Аспіранти кафедри (Г.І.Ведріган, М.Кремер, О.Базан, І.Діденко) почали виконувати дисертаційні дослідженння, але початок війни призупинив цю роботу.
В перші дні Великої вітчизняної війни співробітники кафедри – Ф.Й.Шкаравський, А.Г.Шевченко, Г.І. Ведріган пішли на фронт. Кафедра судової медицини разом з інститутом була евакуйована у Челябінськ, де на базі міської лікарні почала свою роботу, що дало можливість продовжити перерваний навчальний процес. В період евакуації з 1941 по 1944 р. другим професором кафедри була проф. Гамбург Агнеса Михайлівна, яка захистила у 1942 р. докторську дисертацію на тему: „Судово-медична експертиза звинувачуваного”. Ця робота у 1948 р. була видана окремою монографією. З 1939 по 1970 рр. професор Гамбург завідувала кафедрою судової медицини Київського державного інституту удосконалення лікарів. Наукова робота під час евакуації не припинялась.
Після повернення у Київ у 1944 р. штат кафедри було сформовано заново, в основному, з випускників інституту.
Учнями та помічниками проф. Ю.С. Сапожнікова стали Г.І. Ведріган, В.А. Журавльова, І.О. Концевич, І.В. Крижанівська, Ф.Б. Дворцин, С.П. Дідковська, С.Т. Джигора. Впродовж декількох років асистентами кафедри працювали М.П. Туровець, Н.І. Іванова, О.І. Бойко. В.І. Хоменко, Хат М.М. а після закінчення аспірантури – В.А. Шевчук та А.С. Лісовий.
В цей час тематика наукової роботи кафедри відповідала потребам судово-медичної практики.
Вагомим внеском в судово-медичну практику було дисертаційне дослідження М.М.Хаїта, яке дозволило проводити судово-медичну діагностику гострої форми ішемічної хвороби серця за змінами калію та натрію в серцевому м’язі. Цей діагностичний метод у 1971 р. був рекомендований ВООЗ для впровадження у патологоанатомічну практику.
Професором Ю.С.Сапожниковим підготовлено 5 кандидатів наук – І.В. Крижанівська, (1949), І.О. Концевич (1951), Ф.Б. Дворцин (1951), С.П. Дідковська (1959), С.Т. Джигора (1961), та 2 доктори наук – І.О.Концевич (1964) і С.П. Дідковська ( 1972).
Кандидатські дисертації І.В. Крижанівської та І.О. Концевич були присвячені вивченню вогнепальних ушкоджень, Ф.Б. Дворцина та С.П. Дідковської – діагностиці смерті від утоплення., а С.Т. Джигори – питанням судово-медичної експертизи розчленованих та скелетованих трупів.
Докторська дисертація І.О. Концевич була присвячена судово-медичній експертизі странгуляцій, а С.П.Дідковської – експертизі утоплення.
В період завідування кафедрою судової медицини проф. Ю.С. Сапожниковим науковий пошук співробітників кафедри сприяв розвитку судово-медичної науки, об’єктивізації експертих висновків.
Наукові праці проф. Ю.С.Сапожникова умовно можна розділити на 3 групи:
- спеціальні наукові дослідженння різних розділів теорії та практики судової медицини,
- наукові роботи з криміналістичного напрямку у судовій медицини,
- роботи з організаційно-методичних питань.
Особливо необхідно відмітити наукові праці з криміналістичних питань, в яких наведений зв’язок судової медицини з криміналістикою. Це, передусім, монографія „Первичний осмотр трупа на месте его обнаружения”, „Воспоминания судебного медика”, „Криминалистика в судебной медицине”.
Проф. Ю.С.Сапожников був організатором та головою Українського наукового товариства судових медиків з 1946 по 1970 рік, почесним членом Грузинського НТСМ.
У 1965 р. по вул. Оранжерейній 9 (Фото 5) було побудовано судово-медичний корпус, де на другому поверсі і розташувалася кафедра судової медицини КМІ. На першому поверсі за кафедрою було закріплено секційну кімнату. Професор Сапожников Ю.С. працював на кафедрі до останніх днів свого життя.
Після смерті проф. Ю.С.Сапожникова кафедру судової медицини з 1970 по 1991 р. очолювала його учениця – Іраїда Опанасівна Концевич (Фото 6). З 1991 по 2000 р. вона працювала професором цієї кафедри.
У 1964 р. Концевич І.О. захистила докторську дисертацію на тему: “Судово-медична діагностика странгуляцій”. В цій науковій роботі вона вперше висунула положення про необхідність комплексного вивчення у випадках странгуляційної механічної асфіксії макроскопічних змін трупа та мікроскопічних явищ в шкірі струнгіляційній борозні та її нервовому апараті.
В цей період були закінчені та захищені докторська дисертація С.П. Дідковської “Судово-медична експертиза утоплення” (1970) та кандидатська дисертація В.А. Шевчука “Диференціація крові плоду та дорослої людини за гемоглобіном фетального типу в судово-медичному відношенні” (1972), над якими робота почалась ще за життя проф. Ю.С.Сапожникова.
Проф. Концевич І.О. започаткувала новий науковий напрямок роботи кафедри – розробку проблеми діагностики зажиттєвості та давності виникнення механічної травми, біля джерел якої були наукові праці проф. Ю.С.Сапожникова.
Ця проблема являється однією з найважливіших та найскладніших в судовій медицині, про що неодноразово вказувалось на судово-медичних форумах як в нашій державі, так і за її кордонами. Наукова розробка цієї проблеми набула своєї реалізації у 6 кандидатських та 1 докторській дисертації, виконаних під керівництвом проф. Концевич І.О.
Вивченню морфохімічних змін в зажиттєвих та післясмертних ушкодженнях шкіри – саднах, синяках, ранах з застосуванням комплексу гістологічних та гістохімічних методів досліджень були присвячені кандидатські дисертації Т.Я. Пазенка, С.С.Бондаря, А.І.Марчука. В них вперше доведено, що в зажиттєвих ушкодженнях на відміну від післясмертних послідовно розвивається комплекс морфофункціональних змін, а саме судинні, гематогенно-клітинні реакції, зміни мікроциркуляторного русла, порушення метаболізму з перерозподілом білково-вуглеводних сполук основної речовини стінок судин та сполучної тканини дерми і гіподерми, зміни ферментної активності, дистрофічні прояви в волокнистих структурах з наступним розвитком репаративних процесів.
Однак, ці методи не могли бути використані в судово-медичній практиці при дослідженні матеріалу з гнильними змінами, а також у найближчі строки травматизації тканин перед настанням смерті. В зв’язку з цим розробка цієї проблеми розпочалась на якісно новому рівні. З цією метою застосовано аналіз біологічно-активних речовин, які безпосередньо обумовлюють морфологічні прояви в ушкодженій шкірі.
Так, в кандидатських дисертаціях Б.В.Михайличенка (Фото 8) та В.О.Сушка (1987) на основі вперше розробленого способу виділення біогенних амінів – гістаміну та серотоніну з тканин трупа доведена можливість встановлення зажиттєвості тілесних ушкоджень, спричинених в найбільш ранні строки антемортального періоду та в об’єктах, що піддалися гнильним змінам.
Пошук нових діагностичних критеріїв зажиттєвості ушкоджень був продовжений і в кандидатській дисертації І.А. Федотової (1994), в якій на судово-медичному матеріалі отримані діагностичні критерії морфологічної діагностики різних варіантів шоку – кардіогенного, травматичного, геморагічного, алергічного, що дозволило діагностувати безпосередню морфологічну реакцію організму на ушкодження та встановлювати причину смерті.
Особливою в діяльності кафедри в цей період стала наукова робота, яка проводилась у 1988-1991 рр. на тему: «Комплексне дослідження муміфікованих залишків, умов їх збереження та експонування в Києво-Печерському державному історико-культурному заповіднику “Лавра”». В цій роботі вперше в світовій науковій практиці проведено комплексне та всебічне дослідження муміфікованих залишків багатовікової давності, описані індивідуальні ознаки мумій із складанням їх “паспорта”, проведена особиста ідентифікація мумій, що експонуються як “Ілля Муромець”, “Агапіт-лікар”, “Аліпій іконописець“ та інших, які становлять не тільки унікальне надбання України, але і віднесені до скарбниць світового значення.
Впродовж багатьох років проф. Концевич І.О очолювала наукове товариство судових медиків та криміналістів України, РПК з судової медицини, входила до редакційної ради журналу “Судебно-медицинская экспертиза”, очолювала організаційні комітети багатьох наукових судово-медичних конференцій та з’їздів.
Професор Концевич І.О. внесла значний вклад в розвиток судової медицини, який складає більш ніж 150 наукових праць, 9 монографій, 3 винаходи. У 1976 р. вона була нагороджена дипломом Правління ВНТСМ за найкращу науково-дослідну роботу – монографію “Судебно-медицинская экспертиза странгуляций.” Значну увагу професор Концевич І.О. приділяла правовій оцінці лікарської діяльності. Результатом науково-практичної розробки цієї проблеми стали добре відомі монографії “Судебно-медицинские акспекты врачебной практики“ та “Долг и ответственность врача”. Професор Концевич виховала 10 докторів та кандидатів наук. Під її керівництвом вийшли “Руководство к практическим занятиям по судебной медицине “ (1988) та “підручник “Судова медицина” (1997 р.).


З 1991 р. кафедру судової медицини очолив учень професора Концевич І.О. – Михайличенко Борис Валентинович, який у 1992 р. захистив докторську дисертацію на тему: “Комплексна біохімічна оцінка показників реактивних змін травмованої шкіри для діагностики зажиттєвості та давності виникнення ушкоджень”. В цій роботі вперше на судово-медичному матеріалі була реалізована концепція значення фізілогічно-активних речовин – біогенних амінів, простагландинів, глікозаміногликанів, амінокислот та хімічних елементів в динаміці розвитку травматичного процесу та розроблені діагностичні критерії судово-медичного визначення хронобіологічних показників травмованої шкіри.
У 1996 р. до кафедри судової медицини було приєднано курс основ права. Спочатку викладання цієї дисципліни проводилось виключно викладачами-сумісниками, а з 2000 р. – штатними викладачами – Комаровим О.І. та Хміль І.Ю. У 2004 р. вийшов з друку перший в Україні навчальний посібник „Основи права України” для студентів ВМНЗ, який написаний Комаровим О.І.
Під керівництвом проф. Михайличенка Б.В. виконано 6 кандидатських дисертацій, в яких набув подальшого розвитку науковий напрямок кафедри з діагностики зажиттєвості травми. Так, у кандидатській дисертації аспіранта кафедри Асаада Тахера (Кувейт) вперше в судово-медичній практиці розроблено кристалографічну діагностику зажиттєвості повішення. Подальший розвиток цього напрямку набув в кандидатській дисертації асистента кафедри Білякова А.М., в якій було доведено діагностичне значення катехоламінів – адреналіну та норадреналіну в генезі смерті від повішення та отримано нові критерії зажиттєвості повішення – збільшення вмісту катехоламінів в лікворі та перикардіальній рідині, а також значний розвиток катехоламінових уражень міокарду.
Останнім часом кафедра вивчала структуру раптової смерті мешканців Києва від серцево-судинних захворювань до та після аварії на Чорнобильській АЕС. Зараз на кафедрі проводиться планова наукова робота з оптимізації викладання судової медицини.
Проф. Михайличенко Б.В. є автором 100 наукових праць, в тому числі підручників “Судова медицина” (1997) та “Судова стоматологія” (2004), 2 монографій – "Научно-педагогическая и практическая деятельность кафедры судебной медицины КМИ за 150-летний период ее существования"(1993), ˝Чернобыльская катастрофа: патологическая анатомия и патоморфоз некоторых заболеваний˝ (1999), навчально-методичного посібника з судової медицини для викладачів та студентів (2001) редактор ряду збірників наукових праць, 20 винаходів, які стосуються способів виділення біологічно-активних речовин, зокрема, амінокислот, гепарину, хімічних елементів, та їх застосуванню з діагностичними цілями не тільки в судовій медицині, але й інших медичних галузях.
Для уніфікації викладання судової медицини вченими судовими медиками медичних вузів України під керівництвом проф. Б.В. Михайличенка написаний “Навчально-методичний посібник з судової медицини” (2001) для викладачів та студентів, який увібрав в собі останні досягнення як судової медицини, так і педагогіки вищої медичної освіти.
Наукові розробки, що проводяться на кафедрі, надали всесвітньої відомості кафедрі судової медицини. Так, дослідження вчених кафедри неодноразово були включені в наукові програми конгресів та симпозіумів в Болгарії, Німеччині, Югославії, Японії, Італії, Колумбії, Австралії.
Науковці та викладачі, які плідно працювали на кафедрі судової медицини за весь час її існування внесли значний доробок у судово-медичну науку. Тільки за останні 20 років вони опублікували понад 400 праць, пріори¬тетність багатьох з них підтверджена авторськими свідоцтвами та патентами на винаходи. Багато нау¬кових праць були вклю¬чені до програм міжна¬родних форумів. Значно зміцніла матеріально-тех¬нічна база кафедри.

Зараз штат кафедри налічує 14 осіб (Фото 10) – завідувач кафедри професор Михайличенко Борис Валентинович (1982-84р.р. – клінічний ординатор, 1984-85рр. – старший лаборант, 1985-1991рр. асистент; 1993р. – доцент; 2001р. – професор), 4 доцента – к.м.н. Бондар Станіслав Степанович (1975р. – теперішній час), к.м.н. Шевчук Вадим Аврамович (1964р. – теперішній час), к.м.н. Федотова Ірина Августівна ( 1978р. – теперішній час), академік Української академії наук національного прогресу Лісовий Анатолій Семенович (1964р. – теперішній час), 3 асистенти – к.м.н. Біляков Андрій Миколайович (2000р. – теперішній час), Хоменко Володимир Іванович (1968-1969рр. – клінічний ординатор, 1969-1976рр. та з 1996р. – асистент) та Ростоцький Олег Вікторович (2000р. – теперішній час), старші лаборанти – Олексій Іванович Артеменко (2004р. – теперішній час) та Ярошенко Тамара Луківна (1974р. – теперішній час), викладачі курсу основ права – Комаров О.І. (1999р. – по теперішній час) та Хміль І.Ю. (2000р. – теперішній час), лаборанти – Пилипчук А.К. та Єпішева Л.В.


FILIN
Уважаемая maljavka.
Больше спасибо за выложенный текст.

Убедительная просьба, если возможно, прикладывайте архивированный файл текста переведенного на русский язык.


Дмитрий
maljavka, спасибо за уникальный (недублированный) текст.
Только прошу вас указать источник копи-паста и по возможности сделать русский перевод.


maljavka
Это литература:
1. Концевич И.А. Научно-педагогическая и практическая деятельность кафедры судебной медицины КМИ за 150-летний период ее существования. – К., 1991.- 76 с.
2. Концевич І.О., Михайличенко Б.В., Шевчук В.А., Бондар С.С., Федотова І.А. За ред. Концевич І.О. та Михайличенка Б.В. Судова медицина. Підручник. – К.: МП “Леся”, 1997. – 656 с.

Отдельная благодарность Кафедре судебной медицины и преподавателям, которые делились информацией, которой не было в учебныках.

Это текст почти удачного перевода:
"Кафедра судебной медицины Национального медицинского университета является одной из наистарших в Украине.
Свое начало она берет из Киевского университета, который был организован в 1834 г. После ликвидации Виленской медико-хирургической академии в 1841 г. при киевском университете Святого Владимира был создан медицинский факультет, в состав которого входила кафедра «государственного врачебноведения».
Первым профессором, назначенным на эту кафедру в 1842 г. был воспитанник Харьковского университета Иван Федорович Леонов.
В ходе преподавательской деятельности в Университете И. Ф. Леонов читал гигиену и диететику, медицинскую помощь, медицинское государственное управление, эпизоотические болезни, общую ветеринарию, с 1847 по 1853 г. читал студентам юридического факультета курс судебной медицины. Со студентами медицинского факультета проводил судебно-медицинские рассечения на базе Киевского военного госпиталя.
Положение кафедры в первые годы было крайне неудовлетворительным, в связи с чем проф. И. Ф. Леонов нарушил ходатайство о необходимости улучшения условий преподавания и предоставления кафедре отдельного помещения. В 1849 г. в виде эксперимента на два года, на базе Киевского военного госпиталя, было открыто судебно-медицинское отделение, куда помещались для обследования гражданские и военные. В 1851 г. это отделение было закреплено за кафедрой судебной медицины.
В 1852 г. был построен анатомический театр (в настоящее время ул. Богдана Хмельницкого, 37), при котором было выделено помещение для кафедры судебной медицины. В 1853 г. проф. И. Ф. Леонов в связи с болезнью пошел в отставку, а в 13.І.1854 г. на 45 году жизни (родился в 1809 г.) умер.
Профессору Леонову и.Ф. принадлежит 6 научных работ, которые относятся к судебной медицине и эпидемиологии.
После И. Ф. Леонова кафедру „Государственного врачебноведения” возглавил Фридрих Фридрихович Меринг (Фото 1), который на протяжении 4 годов (с 1853 по 1857 г.) занимался проблемой гигиены и параллельно читал курс истории медицины. Из 1857 г. Ф.Ф. Меринг на протяжении 22 годов занимал кафедру больничной терапевтической клиники.

Искусственное объединение разных областей медицинской науки в рамках одной кафедры, безусловно, негативно отображалось на педагогической и научно-исследовательской работе. Эта «сборная» кафедра была лишь переходным этапом, который принес и пользу. Для того периода была характерная разносторонняя деятельность научных работников медицины.
Во времена проф. Ф.Ф. Меринга кафедра „Государственного врачебноведения” начинает дифференцироваться. В рамке этой кафедры курс судебной медицины вел выбранный адъюнктом по кафедре „Государственного врачебноведения” из 1857 г. Федор Федорович Ергардт (Фото 2), который в 1859 г. был утвержден экстраординарным, а из 1860 г. ординарным профессором кафедры „государственного врачебноведения”. В 1853-1854 гг. Ф. Ф. Ергардт работал помощником прозектора кафедры анатомии, которой руководил в этот период А. П. Вальтер. С 1854 по 1857 - был прозектором при той же кафедре.
Собственно говоря, судебная медицина на медицинском факультете Киевского университета начала развиваться самостоятельно с приходом на кафедру Ф. Ф. Ергардта, какого проф. М. О. Оболонский характеризовал как человека живого ума, что необычайно энергичного, настойчиво проводил свои идеи, умеющего захватывать своими экспертизами аудиторию. Благодаря влиянию в университете, и военному ведомствах проф. Ф. Ф. Ергардт много сделал для организации кафедры судебной медицины. Однако недостаток средств был причиной того, что положение учебно-вспомогательных учреждений кафедры было достаточно плачевным.
Кроме этого в анатомическом театре было помещение для судебно-медицинских рассечений трупов. Эта комната была темной, освещала только двумя небольшими окнами, стулья располагались амфитеатром, а труппы вскрывали на трех обитых цинком столах.
В госпитале не было выделено специального помещения для исследования больных, почти не было аппаратов и инструментария для клинического исследования больных и так далее
Профессор Ф.Ф.Ергардт с 1865 по 1868 г., с 1875 по 1883 г., с 1887 по 1890 г. был деканом медицинского факультета. Одновременно с 1862 г. и к выходу в отставку (в 1888 г.) проф. Ф.Ф.Ергардт возглавлял судебно-медицинское отделение госпиталя, которое было закреплено за кафедрой как учебно-вспомогательное отделение. Преподавание судебной медицины проводилось преимущественно в казуистичном направлении. На лекциях рассматривали судебные процессы, в которых использовали данные судебно-медицинской экспертизы. Рассечения трупов проводили только тогда, когда был казуистичный случай. В клиническом отделении госпиталя избирали интересные случаи с точки зрения судебно-медицинской экспертизы.
Проф. Ф.Ф.Ергардт пользовался репутацией опытного эксперта и эрудированного ученого. Он постоянно приглашался Киевскими судами, как эксперт в сложных судебных делах, которые требуют глубоких медицинских знаний. Да, инспектор Одесской врачебной управы доктор Маровский обращался к нему за консультацией по поводу смерти капитана Гиждеу в 1884 г. В этом же году он был приглашен в С-Петербург как эксперта по делу об убийстве Сары Бенкер.
Проф. Ф.Ф. Ергардтом напечатано 26 научных работ и 26 практических исследований, посвященных в основном разбору судебно-медицинских экспертиз.
Практическое направление работ проф. Ф.Ф. Ергардта является одной из характерных ее сторон. Ф.Ф.Ергардт считал, что участие судебных медиков в медицинской печати является важным условием для устранения всех недостатков в работе, городовых врачей уездов, а кроме этого будет способствовать повышению научного уровня экспертизы. Поэтому Киевская врачебная общественность широко использовала медицинскую печать для освещения судебно-медицинских вопросов, развернула критику по ряду сложных врачебных экспертиз и др. вопросов.
В 1888 г. проф. Ф.Ф.Ергардт вышел в отставку со званием заслуженного ординарного профессора, но с сохранением должности декана медицинского факультета Университета, которую оставил в 1890 г. После длительной и тяжелой болезни Ф.Ф.Ергардт умер 21 декабря в 1895 г. (родился в 1828г.).
В 1889 году экстраординарным профессором по кафедре судебной медицины было утверждено, а затем и ее заведующим воспитанника Харьковского университета Николая Александровича Оболонского (Фото 3).
Ввиду состояния помещения кафедры и оборудования, профессор Оболонский м.О. в 1890 г. нарушил ходатайство перед университетом о построении отдельного здания для судебно-медицинского института. Комиссия университета определила за необходимое построить отдельное здание и даже указала место этой новостройки. Лекционный курс проф. Оболонский сопровождал демонстрацией соответствующих судебно-медицинских объектов, что дало толчок для организации из 1889 г. судебно-медицинского музея.
Создан проф. М.О. Оболонским музей постепенно разросся и приобрел заслуженную популярность как количеством экспонатов, так и их высокой научной ценностью. Интересно, что в создании музея принимали участие много воспитанников Киевского университета. Следует отметить, что по адресу проф. Н.А. Оболонского была направлена коллекция пуль из российско-турецкой войны (1877-78рр.) с подробным описанием характера причиненных повреждений у раненых, которых оперировал хирург Н.И. Якимович. К сожалению, эту коллекцию кафедра в настоящее время не имеет в своем распоряжении. В архивных материалах сохранилось лишь адресованное проф. Н.А. Оболонскому письмо, в каком Якимович писал: "... Мнет, конечно, было бы приятно, если бы мое скромное приношение послужило началом для бо¬лее ценных и более интересных вкладов со стороны вторых жертво¬вателей; таким образом, при создаваемом Вами музее, который в настоящем виде, по богатству и разнообразию предметов, представляет, чуть не единственный музей ли судебной медицины не только у нас и России, но и во всей Европе, создалась бы коллекция деформированных пуль, интересное и поучительное как в историче¬ском отношении, так и в чисто научном, судебно-медицинском " (в 1893 г., I ноября).
И действительно, созданный при проф. М.О. Оболонскому музей получил общее признание.
Профессор М.О.Оболонский получил теоретическое образование за рубежом.
В 1887 г. он был отправлен на 1,5 годы в Тюбинге к проф. – патанатома Е. Цигляра. Он стажировался в проф. Г.Хмари в Праге, а из судебной медицины – в проф. Машна (Прага) и проф. Гофмана (Вена), из психиатрии и невропатологии – в проф. Рина (Прага) и проф. Шарко (Париж), из токсикологии – в проф. Таннейнера (Мюнхен), из антропологии – в проф. Йоганес Ранне (Мюнхен).
Из 1896 г. кафедра судебной медицины ежегодно на оборудование и приобретение учебно-вспомогательных материалов начала получать по 500 рублей в год, тогда как из 1863 г. по Уставу на потребности кафедры выделялось по 100 рублей.
До 1899 г. кафедра судебной медицины широко проводила исследования испытуемые в судебно-медицинском отделении госпиталя (в основном военнослужащих, поскольку, начиная с 1894 г. согласно приказа Командующего войсками в госпиталь допускалось ежегодно только по 10 человек гражданских испытуемых, что представляли научный интерес). Однако, в 1899 г. последовало запрещение пользоваться больными-военнослужащими, которые находятся в судебно-медицинском отделении. Запрещалось проводить со студентами обход в судебно-медицинском и психиатрическом отделении, где находились военнослужащие, а также запрещалось демонстрировать студентам больных - офицеров.
Это нанесло значительный вред для преподавания судебной психопатологии, клинический судебно-медицинский материал резко сократился.
Во времена профессора Оболонского преподавания судебной медицины проводили на 4 и 5 курсах. Причем, на 4 курсе прочитывался теоретический курс судебной медицины с демонстрацией при этом по каждому возникающему вопросу препаратов из судебно-медицинского музея с сообщением коротких судебно-медицинских данных, которые относятся к препарату, а затем после каждого прочитанного раздела разбиралось несколько судебно-медицинских экспертиз. На 5 курсе при чтении клинического курса судебной психопатологии и учения о мнимых болезнях в первом полугодии на 2 кураторов (студентов) выделяйся испытуемый, которого студенты обязаны тщательным образом исследовать и составить полный акт с мотивированным выводом.
Практические занятия были сосредоточены на 5 курсе по получении студентами общемедицинской подготовки и после ознакомления с основами судебной медицины на 4 курсе. Студенты 4 курса проводили самостоятельное исследование трупов, судебно-химические и химико-микроскопические исследования. От студентов 5 курса нужно представление акта судебно-медицинского исследования трупа и акта обзора испытуемого.
Проф. М.О. Оболонский писал: ". для всякого в настоящее время понятно, что офтальмолог не может подать должным образом акушерской помощи, а акушер – произвести глазную операцию, но почему-то к сим пор держатся того мнения, что всякий врач может выступать судебным медиком-экспертом, хотя судебная медицина есть такая же специальность как акушерство и офтальмология...".
Проф. М.О. Оболонский был автором 33 научных работ. Его "Пособник при судебно-медицинском исследовании трупа и исследовании вещественных доказательств" служил прекрасным пособием для нескольких поколений врачей. Очень интересна диссертация М.О. Оболонского "О волосах в судебно-медицинском отношении" и его работа " О профессиональных измене¬ниях рук ".
14 марта в 1913 г. М.О . Оболонский умер от двусторонней гриппозной пневмонии (род. в 1856 г.).
Одним из талантливых воспитанников кафедры судебной медицины Киевского университета, который работал при профессоре Ф.Ф. Ергардти и профессоре М.О.Оболонскому, был Игнатовский О.С. В 1889 г. он был назначен и.о. прозектора при кафедре судебной медицины. В 1892 г. после представления работы „К вопросу о переломах черепа” он получил звание доктора медицины и был утвержден прозектором при кафедре судебной медицины и из 1893 г. он был допущен к чтению лекций. По возвращении из научной командировки в 1895 г. было назначено экстраординарным, а с 1896 г. – ординарным профессором Юр’ивского университету по кафедре ”государственного врачебноведения”. Диссертация Игнатовского „К вопросу о переломах черепа”, а также труде, „О причинах кровоизлияний в слизистой оболочке желудка при смерти вот замерзания”, „Значение кровоизлияний в желудке при судебно-медицинской диагностике” приобрели значительную ведомость. В 1911 г. он выдал оригинальный учебник из судебной медицины.
После смерти профессора М.О.Оболонского в 1913 г. кафедра судебной медицины 1,5 годы была вакантной, а преподавание дисциплины было поручено сотрудникам кафедры – приват-доценту М.Ф. Колосниковую и прозектору М.М.Туфанову. Что же касается заведования, то оно было положено на ординарного профессора по кафедре топографической анатомии В.Д. Добромислова, а присмотр за проведение занятий со студентами 5 курса был поручен профессору патанатомии Константиновичу.
В 1914 г. кафедру возглавил Василий Андреевич Таранухин который занимался вопросами патогенеза, иммунологии, лечения и профилактики инфекционных заболеваний.
Еще во времена своего студенчества, когда он был студентом 5 курса Киевского университета, В.А.Таранухин был отправлен в составе экспедиции доктора Заболотного в южную Монголию и Китай для изучения чумных заболеваний. По окончании университета он принимал участие в научных экспедициях и исследовал такие эпидемические болезни как чума и холера. В 1904 г. на базе лаборатории экспериментальной медицины в Петербурге он выполнил и защитил докторскую диссертацию на тему: ”К вопросу о специфических осадках противочумных сывороток”.
В 1904 г. В.А.Таранухин ездил в Иран, в 1907-08 г. в Поволжжя, в Киевскую губернию и другие города России. В 1912 г. в составе экспедиции он находился в Астраханских степях, где изучал роль грызунов в распространении чумы. В 1910-1911 р.р. он работал у профессора судебной медицины Ивановского и опубликовал труд „О легочной плавательной пробе на живорожденность”, а в 1910 г. – „О фрагментации миокарда”.
Период заведования кафедрой судебной медицины профессором Таранухиним совпал с первой мировой войной и Октябрьским переворотом. Научная работа в это время на кафедре не проводилась. Судебная медицина выкладывалась вместе с психопатологией и токсикологией на 4 и 5 курсах. Клинические лекции по судебной психопатологии читались на базе Киевского военного госпиталя, а судебно-медицинские исследования трупов и вещественных доказательств проходили на базе анатомического театра.
В 1920 г. проф. В.А.Таранухин умер от сипного тифа.

В начале 1920-21 учебного года от слияния медицинского факультета Киевского Университета и женских медицинских курсов был организован "Киевский институт здравоохранения". В 1921 г. к нему был присоединен Киевский одонтологический институт, после чего он был переименован в Медицинскую Академию и в 1922г. он окончательно назван Киевским медицинским институтом, где в первые годы были 3 факультета: I) медицинский, 2) одонтологический, 3) рабоче-крестьянский.
В 1920 г. кафедру судебной медицины возглавил проф. Юрий Алексеевич Шепель - воспитанник Киевского университета, который закончил медицинский факультет в 1902 г., Ю.А. Шепель из 1914 г. при проф. В.А. Таранухини был прозектором при кафедре судебной медицины, а из 1915 г. приват-доцентом этой же кафедры.
В 1920-21 учебном году кафедра судебной медицины была переведена в анатомический корпус при больнице № 14 им. Октябрьской революции (ул. Мечникова 5), занимая весь первый этаж. Одновременно сюда же был переведенный и городской судебно-медицинский морг. Последнее обстоятельство дало возможность использовать для преподавательских и научных целей материал, который поступает в морг из всего города.
Успешному преподаванию способствовал собранный на то время и музей кафедры, что частично сохранился, насчитывающий много ценных, временами уникальных, препаратов.
При кафедре была библиотека, которая, начиная с 1914 года, не пополнялась, музей не увеличивался.
Неоднократно в отчетах кафедры вспоминалось, что лекции студентами посещались плохо, отношение к предмету было формальным, студенты не интересовались судебной медициной.
Нужно думать, что последнее обстоятельство объяснялось тем, что проф. Шепелю ю.А. не удалось захватить студентов преподаванием судебной медицины. Как ни странно, но проф. Ю.А. Шепель на своих отчетах неоднократно писал, что ".судебная медицина в дальнейшей практической деятельности врача не нуж¬на."
Из 1935 г. проф. Шепель ю.А. перешел на практическую судебно-медицинскую работу в Киевскую городскую судебно-медицинскую экспертизу. Помер ю.А. Шепель в 1939 г. (родился в 1867г.).
С сентября в 1935 г. по декабря в 1935 г. заведование кафедрой было временно положено на В.И. Воскобойникова, который за этот период закончил и защитил диссертацию на получение ученой степени кандидата медицинских наук. В.И. Воскобойников проявил себя хорошим организатором и прекрасным преподавателем, который выражал свой предмет захватывающе, в связи с чем, после завершения курса осталось 4-5 выпускников, которые желали работать по судебной медицине.
При В.И. Воскобойникову штат кафедры значительно увеличился. Ассистентами кафедры работали Е.Г. Бивол, Ф.И. Шкаровский, К.А. Шепелевский, В.Л. Бялик, А.Г. Шевченко, Е.И. Вебриган, Пиковская, К.Е. Завадинская.
В 1935 г. сотрудниками выполнены 2 научных работы: 1)В.І. Воскобойникова - "Транскопия, как метод исследования судебно-медицинских вещественных доказательств" и 2) Асс. Бивол е.Г. – "Случай задержанной смерти после повешения". В 1936 г. он был переведен на должность заведующего кафедрой судебной медицины Днепропетровского медицинского института.


С 1936 по 1970 год кафедрой судебной медицины заведовал профессор Юрий Сергеевич Сапожников (Фото 4).
Его становление как судебного медика началось еще в детские годы, когда он зачитывался литературой из судебной медицины, которая была в библиотеке его отца, который работал судебным врачом в Саратове. В 1918 г., когда Ю.С. Сапожников был студентом 1 курса медицинского университета, он начал свою трудовую деятельность на кафедре судебной медицины как прозектор. По завершении в 1924 г. университета Ю.С. Сапожников работал на кафедре ассистентом под руководством заслуженного деятеля науки профессора М.И.Райского. Организаторские способности Ю.С. Сапожникова проявились с первых дней самостоятельной работы, в связи с чем он был назначен на должность сначала Саратовского окружного, потом – заместителем Нижне-волжского краевого судебно-медицинского эксперта, а из 1930 г. – областным судебно-медицинским экспером Ивановской промышленной области. В 1934 г. он был избран заведующим кафедрой судебной медицины Ивановского медицинского института. Через год его утверждали в звании профессора, а из 1936 г. – избрано заведующим кафедрой судебной медицины Киевского медицинского института. На протяжении нескольких лет (1937-1940, 1947-1949 ) он был деканом лечебного факультета КМИ.
В это время на кафедре судебной медицины был 1 кабинет профессора, 2 вспомогательных комнаты с секционным залом. Из 1937 г. помещение кафедры было расширено за счет площади, которая была под аудиторией.
В это время ассистентами кафедры работали В.Л.Бялик, Ф.Й. Шкаравский, Г.И. Ведриган, А.Г.Шевченко, К.Е.Завадинска, О.И.Пиковска.
Коллектив кафедры кроме педагогической работы проводил пополнение и реставрацию музея, начал заниматься научно-исследовательской работой. Аспиранты кафедры (Г.И.Ведриган, М.Кремер, О.Базан, И.Диденко) начали выполнять диссертационные иследования, но начало войны приостановило эту работу.
В первые дни Великой отечественной войны сотрудники кафедры – Ф.Й.Шкаравский, А.Г.Шевченко, Г.И. Ведриган пошли на фронт. Кафедра судебной медицины вместе с институтом была эвакуированный в Челябинск, где на базе городской больницы начала свою работу, что дало возможность продлить прерванный учебный процесс. В период эвакуации с 1941 по 1944 г. вторым профессором кафедры была проф. Гамбург Агнесса Михайловна, которая защитила в 1942 г. докторскую диссертацию на тему: „Судебно-медицинская экспертиза обвиняемого”. Эта работа в 1948 г. была выдана отдельной монографией. С 1939 по 1970 гг. профессор Гамбург заведовала кафедрой судебной медицины Киевского государственного института усовершенствования врачей. Научная работа во время эвакуации не прекращалась.
По возвращении в Киев в 1944 г. штат кафедры был сформирован заново, в основном, из выпускников института.
Учениками и помощниками проф. Ю.С. Сапожникова стали Г.И. Ведриган, В.А. Журавлева, И.О. Концевич, И.В. Крижанивска, Ф.Б. Дворцин, С.П. Дидковска, С.Т. Джигора. На протяжении нескольких лет ассистентами кафедры работали М.П. Туровець, Н.И. Иванова, О.И. Бойко. В.И. Хоменко, Домов М.М. а по окончании аспирантуры – В.А. Шевчук и А.С. Лесной.
В это время тематика научной работы кафедры отвечала потребностям судебно-медицинской практики.
Весомым взносом в судебно-медицинскую практику было диссертационное исследование М.М.Хаита, которое позволило проводить судебно-медицинскую диагностику острой формы ишемической болезни сердца за изменениями калию и натрию в сердечной мышце. Этот диагностический метод в 1971 г. был заказным ВООЗ для внедрения в патологоанатомическую практику.
Профессором Ю.С.Сапожниковим подготовленно 5 кандидатов наук – И.В. Крижанивска, (1949) И.О. Концевич (1951), Ф.Б. Дворцин (1951), С.П. Дидковска (1959), С.Т. Джигора (1961), и 2 доктора наук – И.О.Концевич (1964) и С.П. Дидковска ( 1972).
Кандидатские диссертации И.В. Крижанивской и И.О. Концевич были посвящены изучению огнестрельных повреждений, Ф.Б. Дворцина и С.П. Дидковской – диагностике смерти от утопления., а С.Т. Джигори – вопросом судебно-медицинской экспертизы расчленяющих и скелетируемых трупов.
Докторская диссертация И.О. Концевич была посвящена судебно-медицинской экспертизе странгуляций, а С.П.Дидковской – экспертизе утопления.
В период заведования кафедрой судебной медицины проф. Ю.С. Сапожниковим научный поиск сотрудников кафедры содействовал развитию судебно-медицинской науки, об’єктивізації експертих выводов.
Научные труды проф. Ю.С.Сапожникова условно можно разделить на 3 группы:
- специальные научные иследования разных разделов теории и практики судебной медицины
- научные работы из криминалистического направления в судебной медицины
- работы по организационно методическим вопросам.
Особенно необходимо отметить научные труды по криминалистическим вопросам, в которых приведена связь судебной медицины с криминалистикой. Это, прежде всего, монография „Первичний осмотр трупа на месте его обнаружения”, „Воспоминания судебного медика”, „Криминалистика в судебной медицине”.
Проф. Ю.С.Сапожников был организатором и председателем Украинского научного общества судебных медиков с 1946 по 1970 год, почетным членом Грузинского НТСМ.
В 1965 г. по ул. Оранжерейной 9 (Фото 5) был построен судебно-медицинский корпус, где на втором этаже и расположилась кафедра судебной медицины КМИ. На первом этаже за кафедрой была закреплена секционная комната. Профессор Сапожников ю.С. работал на кафедре до последних дней своей жизни.
После смерти проф. Ю.С.Сапожникова кафедру судебной медицины с 1970 по 1991 г. возглавляла его ученица – Ираида Афанасьевна Концевич (Фото 6). С 1991 по 2000 г. она работала профессором этой кафедры.
В 1964 г. Концевич и.О. защитила докторскую диссертацию на тему: “Судебно-медицинская диагностика странгуляций”. В этой научной работе она впервые выдвинула положение о необходимости комплексного изучения в случаях странгуляционной механической асфиксии макроскопических изменений трупа и микроскопических явлений в коже струнгуляционной борозде и ее нервном аппарате.
В этот период были закончены и защищены докторская диссертация С.П. Дидковской “Судебно-медицинская экспертиза утопления” (1970) и кандидатская диссертация В.А. Шевчука “Дифференциация крови плода и взрослого человека за гемоглобином фетального типа в судебно-медицинском отношении” (1972), над которыми работа началась еще при жизни проф. Ю.С.Сапожникова.
Проф. Концевич и.О. положила начало новому научному направлению работы кафедры – разработке проблемы диагностики прижизненности и давности возникновения механической травмы, около источников которой были научные труды проф. Ю.С.Сапожникова.
Эта проблема является одной из важнейших и самых сложных в судебной медицине, о чем неоднократно указывалось на судебно-медицинских форумах как в нашем государстве, так и за ее границами. Научная разработка этой проблемы приобрела свою реализацию в 6 кандидатских и 1 докторской диссертации, выполненных под руководством проф. Концевич и.О.
Изучению морфохимических изменений в прижизненных и посмертных повреждениях кожи – саднах, синяках, ранах с применением комплекса гистологических и гистохимических методов исследований были посвящены кандидатские диссертации Т.Я. Пазенко, С.С.Бондаря, А.И.Марчука. В них впервые доказано, что в прижизненных повреждениях в отличие от посмертных последовательно развивается комплекс морфофункциональних изменений, а именно сосудистые, гематогенно-клеточные реакции, изменения микроциркуляторного русла, нарушения метаболизма, с перераспределением белково-углеводных соединений основного вещества стенок сосудов и соединительной ткани дермы и гиподермы, изменения ферментной активности, дистрофичные проявления, в волокнистых структурах со следующим развитием репаративних процессов.

Однако, эти методы не могли быть использованы в судебно-медицинской практике при исследовании материала с гнилостными изменениями, а также в ближайшие сроки травматизації тканей перед наступлением смерти. В этой связи разработка этой проблемы началась на качественно новом уровне. С этой целью применен анализ биологически активных веществ, которые непосредственно обусловливают морфологические проявления в поврежденной коже.
Да, в кандидатских диссертациях Б.В.Михайличенко (Фото 8) и В.О.Сушка (1987) на основе впервые разработанного способа выделения биогенных аминов – гистамину и серотонину из тканей трупа доказана возможность установления зажиттєвості телесных повреждений, вызванных в наиболее ранние сроки антемортального периода и в объектах, которые поддались гнилостным изменениям.
Поиск новых диагностических критериев зажиттєвості повреждений был продлен и в кандидатской диссертации И.А. Федотовой (1994), в которой на судебно-медицинском материале получены диагностические критерии морфологической диагностики разных вариантов шока – кардиогенного, травматического, геморрагического, аллергического, что позволило диагностировать непосредственную морфологическую реакцию организма на повреждение и устанавливать причину смерти.
Особенной в деятельности кафедры в этот период стала научная работа, которая проводилась в 1988-1991 гг. на тему: «Комплексное исследование мумифицированных остатков, условий их сохранения и экспонирования, в Киево-печерском государственном историко-культурном заповеднике “Лавра”». В этой работе впервые в мировой научной практике проведено комплексное и всестороннее исследование мумифицированных остатков многовековой давности, описаны индивидуальные признаки мумий с составлением их “паспорта”, проведена личная идентификация мумий, которые экспонируются как “Илья Муромець”, “Агапіт-лікар”, “Алипий иконописец“ и других, которые составляют не только уникальное достояние Украины, но и отнесенные к казне мирового значения.
На протяжении многих лет проф. Концевич И.О возглавляла научное общество судебных медиков и криминалистов Украины, РПК из судебной медицины, входила в редакционный совет журнала “Судебно-медицинская экспертиза”, возглавляла организационные комитеты многих научных судебно-медицинских конференций и съездов.
Профессор Концевич и.О. внесла значительный вклад в развитие судебной медицины, которое составляет более чем 150 научных трудов, 9 монографий, 3 изобретения. В 1976 г. она была награждена дипломом Правления ВНТСМ за наилучшую научно-исследовательскую работу – монографию “Судебно-медицинская экспертиза странгуляций.” Значительное внимание профессор Концевич и.О. уделяла правовой оценке врачебной деятельности. Результатом научно-практической разработки этой проблемы стали хорошо известны монографии “Судебно-медицинские акспекты врачебной практики“ и “Долг и ответственность врача”. Профессор Концевич воспитала 10 докторов и кандидатов наук. Под ее руководством вышли “Руководство к практическим занятиям по судебной медицине “ (1988) но “учебник “Судебная медицина” (в 1997 г.).

Из 1991 г. кафедру судебной медицины возглавил ученик профессора Концевич – Михайличенко Борис Валентинович, который в 1992 г. защитил докторскую диссертацию на тему: “Комплексная биохимическая оценка показателей реактивных изменений травмированной кожи для диагностики зажиттєвості и давность возникновения повреждений”. В этой работе впервые на судебно-медицинском материале была реализована концепция значения фізілогічно-активних веществ – биогенных аминов, простагландинів, глікозаміногликанів, аминокислот и химических элементов в динамике развития травматического процесса и разработаны диагностические критерии судебно-медицинского определения хронобіологічних показателей травмированной кожи.
В 1996 г. к кафедре судебной медицины был присоединен курс основ права. Сначала преподавание этой дисциплины проводилось исключительно преподавателями-совместителями, а с 2000 г. – штатными преподавателями – Комаровим о.И. и Хмиль и.Ю. В 2004 г. вышло из печати первое в Украине учебное пособие „Основы права Украины” для студентов ВМНЗ, который написан Комаровим о.И.
Под руководством проф. Михайличенко б.В. выполнено 6 кандидатских диссертаций, в которых приобрело последующее развитие научное направление кафедры из диагностики зажиттєвості травмы. Да, в кандидатской диссертации аспиранта кафедры Асаада Тахера (Кувейт) впервые в судебно-медицинской практике разработана кристаллографическая диагностика зажиттєвості повешения. Последующее развитие этого направления приобрело в кандидатской диссертации ассистента кафедры Билякова а.М., в которой было доказано диагностическое значение катехоламинов – адреналина и норадреналина в генезисе смерти от повешения и получены новые критерии зажиттєвості повешения – увеличения содержания катехоламинов в ликворе и перикардиальной жидкости, а также значительное развитие катехоламінових поражений миокарда.
В последнее время кафедра изучала структуру внезапной смерти обитателей Киева от сердечно-сосудистых заболеваний к и после аварии на Чернобыльской АЭС. В настоящий момент на кафедре проводится плановая научная работа из оптимизации преподавания судебной медицины.
Проф. Михайличенко б.В. является автором 100 научных трудов, в том числе учебников “Судебная медицина” (1997) и “Судебная стоматология” (2004), 2 монографий – "Научно-педагогическая и практическая деятельность кафедры судебной медицины КМИ за 150-летний период ее существования"(1993) ?Чернобыльская катастрофа: патологическая анатомия и патоморфоз некоторых заболеваний? (1999), учебно-методического пособия по судебной медицине для преподавателей и студентов (2001) редактор ряда сборников научных трудов, 20 изобретений, которые касаются способов выделения биологически активных веществ, в частности, аминокислот, гепарина, химических элементов, и их приложению с диагностическими целями не только в судебной медицине, но и других медицинских отраслях.
Для унификации преподавания судебной медицины учеными судебными медиками медицинских вузов Украины под руководством проф. Б.В. Михайличенко написан “Учебно-методическое пособие по судебной медицине” (2001) для преподавателей и студентов, который вобрал в себе последние достижения как судебной медицины, так и педагогики высшего медицинского образования.

Научные разработки, которые проводятся на кафедре, предоставили всемирной ведомости кафедре судебной медицины. Да, исследования ученых кафедры неоднократно были включены в научные программы конгрессов и симпозиумов в Болгарии, Германии, Югославии, Японии, Италии, Колумбии, Австралии.
Научные работники и преподаватели, которые плодотворно работали на кафедре судебной медицины за все время ее существования внесли значительный задел в судебно-медицинскую науку. Только за последние 20 лет они опубликовали свыше 400 трудов, пріоритетність многих из них подтвержденная авторскими свидетельствами и патентами на изобретения. Много наукових трудов были вклю¬чені к программам міжна¬родних форумов. Значительно окрепла матеріально-технічна база кафедры.

В настоящий момент штат кафедры насчитывает 14 лиц – заведующего кафедры профессор Михайличенко Борис Валентинович (1982-84 гг. – клинический ординатор, 1984-85 гг. – старший лаборант, 1985-1991 гг. ассистент; 1993 г. – доцент; 2001 г. – профессор), 4 доцента – к.м.н. Бондарь Станислав Степанович (1975 г. – настоящее время), к.м.н. Шевчук Вадим Авраамович (1964 г. – настоящее время), к.м.н. Федотова Ирина Августовна (1978 г. – настоящее время), академик Украинской академии наук национального прогресса Лесовый Анатолий Семенович (1964 г. – настоящее время), 3 ассистента, – к.м.н. Биляков Андрей Николаевич (2000 г. – настоящее время), Хоменко Владимир Иванович (1968-1969 гг. – клинический ординатор, 1969-1976 гг. но из 1996 г. – ассистент) и Ростоцкий Олег Викторович (2000 г. – настоящее время), старшие лаборанты – Алексей Иванович Артеменко (2004 г. – настоящее время) и Ярошенко Тамара Лукинична (1974 г. – настоящее время), лаборанты – Пилипчук А.К. и Епишева Л.В.


Русская версия Invision Power Board © 2001-2017 Invision Power Services, Inc.

© 2002-2015 Форум судебных медиков
При копировании материалов сайта размещение активной ссылки на источник обязательно!